музей
УКРАЇНСЬКОГО ВБРАННЯ.
Навчальний пошуковий проєкт
Український народний одяг – це невід’ємна частина культурної спадщини нашої нації.
Вбрання українців має багатовікову історію, пов’язану з національними традиціями та символікою.
Це унікальний ансамбль елементів, який відображає духовність, естетику та життєву філософію українського народу.
Згідно з джерелами, історія українського вбрання сягає глибокої давнини. Турбота про одяг у наших предків була не лише засобом захисту тіла від холоду, вітру, дощу, але й мала естетичний вигляд, красу та мистецьке оздоблення
Різновиди першого зшивного одягу. Повсякденне хутряне вбрання(пізній палеоліт)
Різновиди шкіряного вбрання з тканинними елементами – опліччям і штанами(неоліт)
Вбрання рядових скіфів(скіфи)
Чоловік у зразковому одязі: сорочка з вишитою манишкою і відкритим рукавом; шаровари сині матові з вовняної тканини; широкий червоний пояс, зав'язаний збоку; свита з брунятної вовняної тканини, обведена чорним шнуром; шапка з сивого смушку; темночервоні сап'янці.
Сорочка вишита (узір з Київщини), ткана плахта і фартушок; керсетка, обведена чорним оксамитом; вінок середньої величини зі стрічками; намисто - добрі корали, низка за низкою
Про одяг часів Київської Русі ми дізнаємося з рисунків на полях «Ізборника» Святослава (XI століття) та з фресок собору Святої Софії (XI століття). Ці зображення дають уявлення про вбрання, зокрема, родини великого князя Ярослава та князівен. Першотипи основних елементів українського національного одягу відомі вже в епоху Київської Русі.
Українська сорочка постала в давнину і, на думку етнографа Федора Вовка, була сформована вже за княжих часів, а можливо й раніше. Її виразна прикмета — білість, хоча конопляна сорочка завжди мала легкий сіруватий відтінок
Ілля Рєпін був вражений красою та зручністю українського вбрання, а лист який він написав з Чугуєва до критика В. Стасова від 11 листопада 1876 р. переповнений емоціями: «Тільки українки та парижанки вміють одягатися зі смаком. Ви не повірите, як в Україні чарівно вбираються дівчата, та й парубки теж вправно… це, справді, народний, зручний і граціозний одяг, не дивлячись на величезні чоботи. А які дукати, намиста!!
Головні пов’язки, квіти!! А які обличчя!!! А мова!!! Просто краса, краса і краса!»
Український одяг проходив багато стадій, відповідно до часу,
політичної та економічної ситуації. зупин имося на формування українського
народного одягу часів Козаччини.
Питання для обговорення. «Які ознаки в одязі на цьому малюнку свідчать про їх соціальне становище (статус, професію або належність до певного прошарку населення)?»
-
Зверніть увагу на тип тканини, орнамент, довжину та кількість шарів одягу.
-
Порівняйте головні убори, взуття, прикраси.
Чоловічий стегновий одяг. Різноманітної форми та крою штани –явище більш пізнє порівняно з іншими компонентами одягу
Основною ознакою крою штанів є спосіб поєднання двох холошів –ромбоподібний, прямокутний, трикутний або безклинний.
Різновид крою визначався також кількістю швів та способому тримання на талії – за допомогою очкура, ременя, вшитого пояса тощо.Локальною ознакою є і спосіб носіння штанів і сорочок. Там, де побутували широкі штани, у них заправляли сорочку, а з вузькими штанами сорочку носили навипуск.
Гачі (гащі, ногавиці, холошні) – найдавніші загальнослов'янські назви чоловічих штанів. За часів Київської Русі складалися з двох окремих частин:нижньої, що обтягувала ногу, та верхньої, що кріпилася на талії задопомогою шворки. Наприкінці XIX – на початку XX ст. вузькі штани зтакою назвою побутували в західних та південних областях України.
Шаровари – термін перського походження. Старовинні широкі Ш.складали обов'язкову частину одягу запорізького козацтва. За образним висловом Т.Г. Шевченка, вони "мотнею вулицю мели". Широкий крій штаніву Східній та Центральній Україні зберігся до кінця XIX ст., поки на зміну їм не прийшли брюки міського крою
Жупан – давній тип слов'янського верхнього одягу. У XVII–XVIII ст. був частиною святкового чоловічого або жіночого костюма заможної козацької старшини, шляхти та міщан, а пізніше набув поширення у селянському побуті. Наявність жупана була ознакою заможності. Шили його з дорогих тканин – штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, частіше синього або зеленого кольору. Жупан був досить довгий, приталений, із призбираною спинкою і полами, що ледве сходилися, з відкладним або стоячим коміром, манжетами і кишенями, на полотняній підкладці. Поли, відлоги, манжети та кишені обшивалися кольоровою тканиною, прикрашалися тасьмою, шнурами, гарусом; уздовж пілок у два ряди і на кишенях пришивалися гудзики.
Капота – старовинний святковийверхній одяг з покупних тканин. Капота була довшою та об'ємнішою за жупан, із глибоким заходом, вільна в талії, з трьома і більше складами на спинці, вузькими рукавами і великим виложистим коміром. Її шили з тонкого сукна або з шовкових тканин – однотонної (червоної, рожевої, блакитної) чи з розводами або квітами. У другій половині XIX ст. К. виходить із ужитку, однак деякі особливості її оздоблення застосовувалися ще з півстоліття
Керея (сіряк, затула, кобеняк,бурка, свита з кобеняком)плащоподібний одяг однотипного крою, що побутував на всій територіїУкраїни у XIX ст. Шився з одного або двох перегнутих на плечах полотнищ саморобного сукна гіршого гатунку(рядовини) чорного або сірого кольору. По боках вставлялися великі клини, до невеликого коміра пришивався прикрашений вишивкою капюшон. Застібок К. не мала, а підперезувалася поясом. Носили її поверх усіх видів верхнього одягу в негоду.
Кожух – зимовий одяг з овечих шкір хутром усередину. В різних місцевостях України мав особливості крою, пропорцій, кольору, оздоблення. За кроєм нагольні (некриті) К. були прямоспинні, розширені донизу(тулуб'ясті, кульові) та приталені – під стан. Колір К. – переважно білий,рідше червоний з відтінками або чорний. Вичинка білої овчини була складнішою, і виробництво К. із неї занепало раніше, проте вироби зчервоних дублених шкір і досьогодні користуються попитом. К. прикрашали вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри, нашивками з яскравих плетенихшнурів, китичками з різнокольорових вовняних ниток та ін.
Свита – приталений верхній одяг із домотканого сукна, різновидиякого набули значного розвитку в центральних районах України у XIX ст.